c8etochek: (Default)
[personal profile] c8etochek
Наш наступний Герой - колишній міліціонер, але вислів «честь мундира» для нього не порожні слова, як і розуміння того, що правоохоронці мають оберігати і захищати людей, а не вбивати їх... Саме через порушення цього принципу тими людьми у формі, які захищали вбивцю і тирана, він опинився по іншу сторону барикад, там де найголовнішим були правда, справедливість, людська гідність і взаємоповага! Адвоката, парашутиста, колишнього десантника, В’ячеслава Заречнюка, пораненого 20 лютого на Інститутській запам’ятали медики, що винесли його пораненого з передової, передусім дякуючи його сріблястому шолому. Потім, побачивши фото В’ячеслава, вони пригадали пораненого в стегно чоловіка і почали його розшукувати. Наш Герой упізнав себе на фото і відгукнувся, він страшенно вдячний усім, хто врятував йому життя!
В’ячеслав живе у Хмельницькому. Усю зиму виходив на хмельницький Майдан, приймав активну участь в усіх акціях протесту.
Чоловік був упевнений, що протистояння не закінчиться мирно, тому удома сказав: «Як тільки почнуть зачищати барикади у Києві, я поїду». Після того, що сталося 18 лютого, наступного ж дня В’ячеслав вирушив у столицю, прихопивши з собою продукти: картоплю, консерви... Сміючись, згадує, як же ж важко було усе це дотягнути на Майдан, бо під’їхати до центру не вдалося, в Києві тоді був практично надзвичайний стан і усі авто, які їхали до Майдану дайці розвертали. О 5 год ввечері Славік вже був на Майдані. Зразу ж запитав, де знайти Хмельницьку сотню. Його направили у КМДА, на третій поверх, де й застав земляків. Зустрівся з інтендантом Леусом Денисом, розговорилися. В’ячеслав у свій час служив в Повітряно-десантних військах спеціального призначення, займається парашутизмом, тому запропонував свою допомогу у військових справах.
Хлопці із сотні пішли відпочивати, поки не було активних бойових дій. Славік сконтактувався з друзями-парашютистами із Києва і вирушив на барикади: кидалися камінням та коктейлями, носили шини, бруківку. О другій годині повернувся в розташування сотні, але вже зранку, з сьомої години був на барикадах, кидав каміння, палив скати. Коли о 10 год повернувся в КМДА, то сотні вже не було... В’ячеслав знову побіг на барикади, піднявся до Жовтневого та приймав участь у його розблокуванні, перевіряв входи-виходи, підвал. Згодом побачив, що дуже багато поранених є з правої сторони Інститутської, що хлопці не встигають виносити побратимів. Перебіг дорогу. Умисно взяв два щити, щоб на одному тягнути пораненого, а іншим прикривати, бо виносити чи витягати людей за руки-ноги, коли вони поранені, чи вбиті, дуже важко.
"Не знаю, що керувало людьми. Я просто побачив вереницю носилок і щитів з людськими тілами.. я тоді не думав, у мене була одна мета - спробувати відвести звідти і допомогти винести якомога більше людей. Вдалося зробити кілька ходок і потім вже виносили мене… Це був такий постійний потік: одних виносили, інші підходили...".
Вчергове, як Славік підійшов, щоб витягати поранених, снайпер поцілив йому у ногу, коли чоловік необережно відсунув одного щита... https://www.youtube.com/watch?v=kg9fjOfPZyE (0,15сек-1,08 хв.). Побратими відтягнули В’ячеслава та передали його медикам. Слава запам’ятався усмішкою в готелі «Україна». Каже, що камера зафіксувала його саме у той момент, коли дівчина-волонтер запитувала: «Як ви себе почуваєте?». «А як я себе міг почувати з розтрощеною ногою? Запитання викликало усмішку...» (https://www.youtube.com/watch?v=PEjP-8gi_2o 0,48-0,58 хв.) Згодом В’ячеслава з готелю «Україна» доправили до швидкої, (https://www.facebook.com/photo.php?v=703572743037405 1,35хв), відвезли у лікарню №12 ім. В.Підвисоцького.
В’ячеслав згадує: «Поранені, хто міг, намагалися вирватися подалі з київських лікарень.
Я теж зателефонував усім, кому міг. І далі все закрутилося... Через добу у мене вже був закордонний паспорт, інші потрібні документи, оплачений реанімобіль клініки “Борис”, який, до речі, вартував 18 тисяч гривень за перевезення мене до кордону з Польщею. Як мене передали наші прикордонники без візи і зайвих запитань — досі не знаю. З іншого боку кордону уже чекав спецавтомобіль з міста Люблін...»
Далі було лікування в Польщі. Лікарі два тижні не наважувалися оперувати, боялися, щоб чоловік не втратив ногу, оскільки була загроза, що може початися гангрена... Прооперували. Зараз В’ячеслав жартує, що, хоч з палицею, але ходить на своїх!
Ми щиро бажаємо йому якнайшвидше одужати і повернутись до того активного життя, яке він звик вести!
В’ячеслав звернувся до нас із проханням: допомогти відшукати шолом, який був на ньому на Майдані. Ось його слова: « Дуже хочу відшукати свій парашутний шолом, який віддав чоловікові 50-55 років біля швидкої. Чоловік підійшов до відкритих дверей і від нього пролунав переконливий аргумент, що шолом мені вже на той час непотрібен, а йому може врятувати життя. Можливо, і не варто зараз, у такий скрутний час, перейматися шоломом, але мене з ним пов’язує дуже багато спогадів. Почну з того, що у 2005 році ми стрибали разом із батьком, батько загинув... Після цього я придбав собі цей шолом. Він для мене як Друг, він був зі мною і у стрибках, і на лижах... Не хочеться, щоб він лежав у когось на полиці, як спогад подій. Хочеться, щоб вірою і правдою служив, як це було до того. Шолом легко розпізнати, оскільки він сріблястого кольору, на потиличній частині є наклейки з українською символікою зі стиснутим кулаком, напис англійською, на зразок кубинського слова «NEWSEREMOS» Також це відкритий парашютний шолом, що має на задній прорезиненій частині чорні літери фірми-виробника Z1. Буду дуже вдячний усім, хто прийме участь у пошуку!»
Допоможемо Славкові знайти таку важливу річ!
Хороше інтерв’ю з В’ячеславом: http://proskuriv.info/index.php/component/content/article/25-2013-09-12-09-07-27/3960-2014-04-24-09-03-42

June 2014

S M T W T F S
1 2 3 4 5 6 7
8 9 1011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 21st, 2017 12:42 am
Powered by Dreamwidth Studios